Південно-Українська АЕС // УНІАН
Олег КИЛЬНИЦЬКИЙ
Рік, що минає 2012 рік ознаменувався для вітчизняного атомного енергопромислового комплексу двома ключовими тенденціями. По-перше, зрушився з мертвої точки процес кооперації українських і російських підприємств, що відкриває для Києва широкі можливості участі в світовому ядерний ренесанс. По-друге, зазнав краху геополітичний проект впровадження на АЕС України ядерного палива американської Westinghouse. З'явився шанс, що русофобські настрої політики нарешті перестануть шкодити розвитку українського мирного атома.
Далеко не всі громадяни пам'ятають, що до розпаду СРСР 1-е місце в структурі українського ВВП займало машинобудування, а сама УРСР була технологічним лідером не тільки в Радянському Союзі, а й серед країн РЕВ. Зі зникненням країни Рад і розвалом загальносоюзних виробничих ланцюжків високотехнологічні галузі української економіки прийшли в повний занепад, а то і виявилися на грані вимирання. Країна втратила провідні позиції в авіа- і суднобудуванні, ВПК, автопромі, трубної промисловості, верстато-, тепловозо- і вагонобудуванні і продовжує їх втрачати в інших галузях.
Через понад 20 років незалежності Україна на світовому ринку поділу праці виявилася в економічно-технологічної ямі. З одного боку, Airbus і Boeing явно не збираються купувати двигуни запорізького ВАТ «Мотор Січ», як і General Electric - турбіни харківського «Турбоатома» (своїх дівати нікуди), з іншого ж - Російська Федерація продовжує інтенсивно налагоджувати виробництво кораблів, турбін, вагонів і труб на власних підприємствах.
Мабуть, однією з нечисленних високотехнологічних галузей, де наша країна ще не втратила свій науково-дослідний, кадровий, виробничий потенціал і перспективи розвитку, залишається атомний енергопромисловий комплекс з суміжним енергетичним машинобудуванням.
побиті горщики
Втім, за останні 10-15 років чиновники зробили багато, щоб вітчизняні ядерно-промисловий і енергомашинобудівний комплекси повторили незавидну долю інших вмираючих галузей національної економіки. Досить згадати 1998 року, коли після візиту до Києва держсекретаря США Мадлен Олбрайт Україна відмовилася поставити турбіну на нерухомість, що будується росіянами іранську АЕС в Бушері. В результаті цього рішення ніяких політичних і економічних преференцій від Заходу Київ так і не отримав, а ось в очах РФ набув статусу непередбачуваного і ненадійного партнера.
У результаті російські атомники при спорудженні ядерних об'єктів почали відмовлятися від закупівель українських турбін, насосів, АСУ ТП, розвиваючи виробництво власного аналогічного обладнання. Вінцем бушерського непорозуміння стало створення СП Росатома і французької Alstom з випуску тихохідних турбін на базі російських виробничих потужностей.
Аналогічним чином складалися відносини і з вітчизняними підприємствами ядерного паливного циклу (ЯПЦ). Обравши роль собаки на сіні і не бажаючи проводити структурні реформи в атомно-промисловому секторі, Київ так і не привернув інвестицій в розробку найбільшого в Європі Новокостянтинівського родовища. Росатом ж тим часом повністю задовольнив свої потреби в урановій сировині, скупивши достатню кількість рудників відразу на чотирьох континентах.
Втім, з часом прагматично мислять представники вітчизняного ядерного енергокомплексу все виразніше починали розуміти, що продовжувати політичні ігри в сфері мирного атома не варто, а до голосам галузевих експертів поступово почали прислухатися в урядових верхах.
Час збирати каміння
Проривним виявився 2012 рік. Україні та Росії вдалося досягти компромісів і узгодити дії по ряду напрямків співпраці в ядерній сфері. Зокрема, в нинішньому році завершені всі необхідні законодавчі та організаційно-підготовчі процедури по двом проектам загальнонаціональної важливості - добудові енергоблоків № 3 і 4 Хмельницької АЕС, а також спорудження на території країни власного заводу з виробництва ядерного палива. Це означає, що в 2013 р ніщо не завадить Києву почату на об'єктах будівельно-монтажні роботи.
Крім того, влітку в ході зустрічі президентів Віктора Януковича і Володимира Путіна в Криму були підписані угоди про створення двох СП в області енергетичного машинобудування і ядерного паливного циклу. Плановане СП з ядерного паливного циклу в Україні часто плутають з уже існуючим українсько-російським спільним ПрАТ «Завод з виробництва ядерного палива». Але ПрАТ буде займатися безпосередньо фабрикацією тепловиділяючих збірок, в той час як передбачуване СП по ЯПЦ покликане включити більш широкий спектр підприємств ядерного паливного циклу як з української, так і російської сторони.
Можна сказати без перебільшення, що в 2012 р історія подарувала незалежній Україні шанс зайняти гідну нішу на світовому ядерному ринку, і цей шанс продиктований об'єктивними передумовами загальносвітового характеру.
По-перше, світова ядерна галузь вступає в епоху ренесансу. За оцінками МАГАТЕ, до 2030 року загальна встановлена потужність атомних енергоблоків на планеті зросте на 25-50%, а до 2050 р виробництво електроенергії на АЕС може зрости в 3 рази. У зв'язку з цим потенціал українського ядерного енергопромислового комплексу має перспективи опинитися затребуваним не тільки всередині країни при спорудженні нових АЕС, але і в світі.
По-друге, в XXI ст. відбулися істотні зміни в географії конкуренції на глобальному ядерному ринку. А саме: світове лідерство все більше переходить від західних атомно-ЕНЕРГОБУДІВНИЙ концернів до «східно тиграм» і Росії.
Поворотним моментом в цьому процесі можна вважати перемогу південнокорейського консорціуму KEPCO в грудні 2009 р в конкурсі з будівництва чотирьох ядерних реакторів потужністю по 1400 МВт в Об'єднаних Арабських Еміратах з перспективою спорудження в ОАЕ ще стількох же таких реакторів. KEPCO вдалося обійти в тендері таких гігантів, як AREVA / Electricite de France і General Electric / Hitachi. Всього в планах Південної Кореї - побудувати 2030 р 12 нових реакторів у себе і 80 - за кордоном.
Втім, якщо у корейців амбітні плани існують поки що переважно на папері, то Росія, як раніше повідомляли «2000», на сьогодні вже має підтверджені контракти на будівництво 19 атомних енергоблоків за кордоном. Зокрема, нові реактори ВВЕР будуть зведені в Вірменії, Білорусі, В'єтнамі, Індії, Китаї, Нігерії, Туреччини, України. Є висока ймовірність перемоги Росатома і в тендері на будівництво АЕС в Йорданії і Чехії.
Великі перспективи можуть очікувати російських атомників також на Африканському континенті. Слідом за Нігерією про намір створювати атомну енергетику заявили Алжир, Гана, Кенія, Марокко, Намібія, Сенегал, Туніс, Уганда. Зайве говорити, що зовнішньоекономічні контракти, які підписує Росатом, відкривають можливості для отримання відповідних замовлень і для українських підприємств через технологічної та кадрової спільності двох сусідських ядерних енергокомплексів.
Чи не електроенергією єдиної
Не можна обійти увагою ще одну тенденцію, яка може виявитися вкрай важливою для України, а саме: атомна енергетика перестає асоціюватися виключно з виробництвом електроенергії і переходить до виготовлення наукомісткої продукції загальнопромислового призначення. Справа в тому, що світовий ринок електроенергії АЕС поки вельми обмежений - близько 120 млрд. Дол. В рік. У той же час у атомників залишається незатребуваний до кінця науково-дослідний, дослідно-конструкторський і виробничий потенціал, на базі якого можна створювати сплави і конструкції для різних галузей економіки і суттєво нарощувати доходи.
Матеріалознавство, видобуток рідкоземельних металів, суперкомп'ютерні технології, ядерна медицина - ось ті напрямки, в яких могли б успішно розвиватися і українські ядерно-наукові та виробничі підприємства. Досить навести приклад, що тільки онкологічні центри нашої країни потребують медичного устаткування загальною вартістю близько 11,5 млрд. Грн. Його виробництво можна налагодити на сумському ВАТ «Селма», на базі якого НАН України і російський Курчатовський інститут вже планують створити кластер з експериментальною базою для діагностики та лікування людини новітніми ядерно-фізичними методами.
Важливим для України є і намітився перехід від ери сьогоднішніх так званих теплових реакторів до реакторів на швидких нейтронах, промислова експлуатація яких може бути розпочато вже в 2030-і роки. Для порівняння: якщо теплової реактор використовує потенціал ядерного палива всього на 4% у вигляді спалювання ізотопу урану-235, то швидкий реактор може перетворювати і залучати до процесу поділу ядер залишилися в паливі 96% урану-238. Таким чином, запаси уранової сировини для світової ядерної енергетики стають практично невичерпними на сотні років. Реактор на швидких нейтронах здатний замкнути ядерний паливний цикл, має природну безпекою і забезпечує радіаційну еквівалентність.
Як відомо, в Росії з 1980 р знаходиться в промисловій експлуатації на Белоярской АЕС швидкий реактор БН-600 з натрієвим теплоносієм і споруджується новий БН-800. Крім того, в Томську і Сіверську буде створюватися кластер з реактором на свинцевому теплоносії і пристанційним центром ЯПЦ з переробки і виготовлення палива.
На думку директора «НТК« Ядерний паливний цикл »Харківського фізико-технічного інституту Володимира Красноруцького, Україна потребує розробки середньо- і довгостроковій концепції створення ядерного паливного циклу для реакторів різних типів - як нинішніх теплових, так і майбутніх на швидких нейтронах. «Україні слід разом з Росією працювати над реакторами на швидких нейтронах, а також над створенням виробництва MOX-палива для теплових і швидких реакторів», - каже Красноруцький.
Нагадаємо, MOX-паливо є частково продуктом переробки відпрацьованого палива. Його поки не роблять навіть в Росії.
Поодинці не вижити
Караван світового ядерного ренесансу не стоїть на місці, і основну рушійну роль в цьому процесі виконують глобальні транснаціональні корпоративні об'єднання. Той же Westinghouse увійшов в альянс з японською Toshiba, General Electiric сформував союз з Hitachi. Французька Areva створює тактичні об'єднання з німецьким Siemens і тим же Росатомом. Чехія зуміла створити з Росатомом з максимальною вигодою для власних підприємств консорціум щодо спільної участі в тендері зі спорудження енергоблоків на АЕС «Темелін», а також підписати угоди про притягнення чеських машинобудівників до зарубіжних ядерних проектів Росії.
А ось активності України, країни з майже 50-відсоткової атомною генерацією, на світовому ринку до цих пір не спостерігалося. Однак хрест на нашому мирному атомі ставити рано. Україна, на відміну від Чехії, має набагато більший науково-дослідним, дослідно-конструкторським і виробничим ядерним потенціалом. Однак, як кажуть атомники, «сьогодні жодна країна поодинці ядерну енергетику не збудує» - для галузі необхідно вибрати стратегічного партнера і перестати бути «слугою двох панів», як це відбувається сьогодні по лінії закупівель ядерного палива, коли «Енергоатом» однією рукою будує завод з виробництва ТВС-ів з російськими, а інший - змушений переплачувати за простій реакторів з паливом Westinghouse.
Тим часом перспективи самої Westinghouse, як і інших західних виробників на світовому ринку, не визначені. Справа в тому, що Westinghouse, як і французька AREVA, були лідерами світового реакторобудування в минулому столітті, проте на сьогодні ні ті ні інші не мають референтного, тобто вже побудованого і випробуваного нового реактора. Westinghouse намагається будувати по два блоки AP-1000 в США і Китаї, але процес рухається вкрай повільно і важко.
Безпосередньо в США, як і в Західній Європі, атомна енергетика зараз належного розвитку не має. Позначаються бум сланцевої газової революції в американських штатах, мінімальне зростання енергоспоживання в «старенькій Європі», а також надмірна захопленість західних політиків «зеленої хвилею», яка, втім, поки що призводить тільки до стрімкого зростання енерготарифів в ЄС.
Навряд чи американців очікують райдужні перспективи і в Китаї, де навіть при найбільш сприятливому для Westinghouse результаті ступінь локалізації китайського обладнання при спорудженні AP -1000 досягне 100% з наступною сертифікацією американського реактора китайцями. AREVA споруджує по одному блоку в Фінляндії та Франції і ще два - в Китаї. Однак французький реактор EPR -1600 досить дорогий і громіздкий, а його потужність вкрай незручна з точки зору регулювання енергосистем в невеликих країнах.
Ще гірше йдуть справи у американської General Electric, яка була проектантом АЕС «Фукусіма-1» і побудувала на цій станції 3 блоку, а також канадської AECL з її незатребуваним на сьогодні важководного реактором Candu - і та і інша корпорації замовлень не мають взагалі. Що стосується японських виробників, вони традиційно виступали в прив'язці до західних концернам, та й фукусімським аварія поліпшенню іміджу японців явно не посприяла.
У той же час, як вже згадувалося, впевнено себе почуває на світовому ринку Росатом, що і слід враховувати Україні при виборі стратегічного партнера в ядерній галузі.
Хочете дізнатися більше інформації про створення 3D анімації абсолютно безкоштовно не звертаючись до дорогих фахівцям? Все це ви зможете дізнатися на нашому сайті www.presentcd.ru. Вас це дуже зацікавить і у вас все вийде. Ми вас чекаємо!Шановні читачі, PDF-версію статті можна скачати тут ...
